Доповідь на тему: Державна служба і корупція Коли йдеться про поняття “державна служба”, важливо мати на увазі й виборних державних службовців, і державних чиновників, яких призначають на посади, оскільки як перші, так і другі є однаково підзвітними. Проте, політикам легко стверджувати, що зазначеним службовцям треба звітувати на тих самих умовах, що й громадським службовцям, тільки тому, що вони пов’язані з періодичними виборами, які передбачають більшу безпосередню підзвітність суспільству. З іншого боку, ця підзвітність може бути серйозно підірваною, якщо суспільство не усвідомлює зловживання владою чи протизаконні дії і залишається необізнаним стосовно засобів виконання державних обов’язків виборними чиновниками. Тому гласність для виборних державних чиновників не менш важлива, ніж для державних службовців, яких призначають на посади. Державний чиновник частіше за інших громадян в змозі опинитися в ситуації, де конфлікт інтересів є реальним і значимим, в результаті чого може постраждати неупередженість думок і з’являється спокуса або мотив забезпечити власні, а не державні інтереси. Відповідальність за підтримку стандартів і зниження рівня корупції на державній службі покладається на державну адміністрацію. Кримінальне право – занадто “грубий інструмент” для боротьби з корупцією на державній службі, тому що: а) спирається на мінімум стандартів; б) керується переважно примусом, ніж запобіганням; в) тягар доказів лежить “на плечах” уряду. За правильного розуміння правила напряму, що регулюють конфлікт інтересів у сфері державної служби, існує можливість створення системи захисту процесу ухвалення державних рішень. Подібна система спрямована, в першу чергу, не на розслідування дій: покарання правопорушника після того, як факт відбувся, а на зменшення ризику виникнення корупції в майбутньому. Для того, щоб система була ефективною, відповідальність щодо запобігання корупції не повинна бути внутрішнім централізованим завданням уряду, а загальною управлінською функцією, яка охоплює всі рівні керівників на державній службі. Система корупції наявна лише там, де вона стає частиною системи управління – у багатьох випадках настільки невід’ємною, що система не функціонує без неї. Система корупції – найбільш слабке місце реформаторів, оскільки новий уряд, що зобов’язується боротися з корупцією, виявляється нездатним реформувати систему, якою він править. Країни, що розвиваються, частіше зазнають страждань від системної корупції, ніж розвинені країни, в яких корупція часто уражає будь-яку окрему складову частину політики (впливову спілку, або, можливо, політичну партію). Країна, що розвивається, є менш захищеною системою інститутів, дозволяючи більшості державних службовців діяти протизаконно, для того щоб вижити. Цей вид укоріненої корупції має тенденцію до процвітання в тих ситуаціях, коли зарплата в державному секторі є нижчою за прожитковий рівень. За таких обставин стають можливими різноманітні негативні явища, наведені нижче. 1. Державний службовець припиняє дорожити посадою, яку він (або вона) посідає. Люди можуть бути змушені поповнювати свій доход із зовнішніх джерел і, якщо це вимагає тимчасових протиправних зусиль, державна посада починає перешкоджати одержанню “заробітку на стороні”. 2. Якщо різниця у зарплаті відповідно до службового становища є невеликою, то малоймовірно, що її підвищення у зв’язку із просуванням по службі компенсує витрачені зусилля, що призводить до зниження мотивації до просування по службі залежно від заслуженого. 3. Державні службовці (часто вищого рівня) організують “бізнес” або “консультації”, найважливішими, і, можливо, єдиними клієнтами яких є відділи, де вони безпосередньо працюють. Ці особи виконують за угодою роботу відділу за ринковими цінами для себе, або один для одного, збільшуючи кількість зловживань і порушуючи норми поведінки на державній службі. 4. Використовуються довготривалі закордонні відрядження. Добові за час, проведений за межами країни, встановлюються надто високі. Інколи св...